Української Греко-Католицької Церкви 2024 року
до духовенства, монашества та мирян УГКЦ

А як вони розмовляли та сперечалися між собою,
сам Iсус, наблизившись, ішов разом з ними (Лк. 24, 15).
Дорогі брати і сестри в Христі!

Ми, єпископи Української Греко-Католицької Церкви з України та різних куточків
світу, від 2 до 12 липня зібралися біля стіп Зарваницької чудотворної ікони Матері
Божої на щорічний Синод. Уперше від початку повномасштабного вторгнення всі
єпископи нашої Церкви прибули до Зарваниці, щоб бути разом зі своїми вірними,
розділити їх біль і тривоги. Щодня ми підносили молитви за справедливий мир і
завершення війни, яку злочинно та підступно розпочала Росія проти нашого народу й
вільної України. Тими днями, коли відбувався наш Синод, російська брутальність
перетнула ще одну межу: щоб зламати нашу волю до опору, ворог вдарив по
найбільш незахищених — хворих дітях з усієї країни, які лікуються в центральній
дитячій лікарні Києва. Але всупереч цьому ганебному задуму, ми досвідчили
солідарність і доброту – тисячі людей розбирали уламки знищених будівель,
прихистили постраждалих, і за кілька годин зібрали кошти на відбудову лікарні. У цій
трагедії ми побачили все найжахливіше і найвеличніше, на що здатна людина. Ми
побачили, що в серцевині нашої волі до опору є людяність і емпатія.
Незважаючи на жахливий контекст, ми шукали відповіді, як у час цих
випробувань і страждань проповідувати Христове Євангеліє, як євангелізувати, як
бути благовісниками надії для ближніх і зовнішнього світу. Це було головною темою
нашого Синоду.
Наш народ продовжує своє паломництво до повної свободи від поневолення з
боку імперії зла, яка спершу в образі царської та комуністичної Росії, а тепер у
вигляді путінського злочинного режиму заперечувала і заперечує саме право
українців на існування і будування власного буття у світлі Божої правди і Божого
закону. Ми не забуваємо і не даємо світові забути, що російська окупація несе
смерть і злочини проти людяності. Це – повторний геноцид. Це – повторні заборони
нашої Церкви, яка знову й знову воскресає зі своїм народом.
У стражданнях українців по-новому виявляється земний шлях нашого
Спасителя, якого вороги без причини зненавиділи (пор. Ів. 15, 25), із заздрості
видали (пор. Мр. 15, 10), із лютою злобою катували (пор. Ів. 19, 3) і безжалісно вбили
на хресті (Мр. 10, 34). Заповідаючи свої терпіння, Ісус Христос дав своїм учням
непомильну обітницю воскресіння: «Син Чоловічий буде виданий первосвященикам
та книжникам, і засудять Його на смерть, і видадуть Його поганам; і насміхатимуться
з Нього, плюватимуть на Нього, бичуватимуть Його й уб'ють, Він же по трьох днях
воскресне» (Мр. 10, 33–34). Коли апостоли чули ці слова, то навряд чи
усвідомлювали, щó їм доведеться пережити, і, можливо, більше думали про обіцянку

Аркуш 2 із 4-х
Вих. ВА 24/207
Царства, аніж про смерть Учителя. Тому в день Страсної п’ятниці кожному з них
здавалося, що це вже кінець. Навіть після перших звісток про Воскресіння двоє учнів
дорогою до Емауса тривожаться, їх атакують численні сумніви і питання.
У жахливих умовах війни в українському суспільстві також вирує чимало
сумнівів і питань, які ми, душпастирі, не можемо залишити без уваги, хоча й не маємо
на них вичерпної відповіді. Часто молитва нашого народу нагадує крик псалмоспівця,
який переживає самотність і зневажену справедливість.
Ми маємо відкрити для себе самих присутність Христа в нашому паломництві,
як це досвідчили два учні з Емауса (пор. Лк. 24, 13–23). Збентежені і втомлені, вони
дозволили просвітити і зігріти свої серця Божим словом, що лунало з уст
Воскреслого, а відтак пізнали Його самого на ламанні хліба. Так само і ми, як Церква
і народ, покликані просвічуватися Божим словом надії, правди і життя та скріплювати
себе небесною поживою – найсвятішими Тілом і Кров'ю нашого Спасителя. У них
Господь дарує нам запоруку перемоги і вічного життя, над яким смерть вже не має
жодної сили, бо ми носимо в собі завдаток воскресіння, згідно із Христовою
непомильною обітницею: «Хто тіло Моє їсть і кров Мою п'є, той живе життям вічним, і
Я воскрешу його останнього дня» (Ів. 6, 54).
Дорогі в Христі, кріпімося Божим Словом, бо в ньому – Дух і життя (пор. Ів. 6,
63), джерело і запорука нашої надії! Коли чуємо сирени, коли на нас звідусіль
несуться потоки невтішних новин, коли навколо ширяться зневіра, страх і безнадія, –
берімо в руки Святе Письмо, виливаймо перед Богом наші жалі й болі, разом
шукаймо світло і потрібну силу. Адже св. Павло нас запевняє, а тисячолітній досвід
нашого народу та нашої нескореної Церкви-мучениці підтверджує, що «Євангеліє –
сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим. 1, 16).
Сила Божа, як животворне дихання воскреслого Спасителя, оживляє нас
щоразу, коли Церква проголошує Христове Євангеліє сучасній людині. Це
проголошення (керигма) живо уприсутнює Господню дію в нашому сьогоденні. Це
живе слово Доброї Новини про воскресіння Христове, Божу любов до нас, прощення
гріхів і причастя життя вічного є передаванням кожному, хто вірує, самого Джерела
нашої надії та сили християнської стійкості. Воно [проголошення] звіщає нам не про
минулі діла Божі, а про те, що Він діє стосовно кожного з нас особисто саме сьогодні
силою і діянням Святого Духа. Коли ворог сіє смерть і хоче нас полонити її царством
безнадійності та зневіри, Христова Церква несе у своїй проповіді життя і воскресіння,
надію на спасіння кожному, хто вірує, та веде його до причастя Святих Таїнств. Ось
чому поширення цього євангельського Слова у всіх вимірах нашого особистого і
суспільного життя задля того, щоб його сила пронизувала теперішню культуру, а його
світло преображало спосіб мислення та діяльність людини (євангелізація), і
передавання віри всім, хто ще не пізнав Христа, є осердям місії всіх Його учнів –
наших сучасників. Це про нас, особливо тих, хто покликаний до служіння Божого
Слова, промовляє св. апостол Павло: «Бо коли я проповідую Євангелію, нема мені
від того слави, бо це мій обов'язок; і горе мені, коли б я не проповідував Євангелії» (I
Кор. 9, 16).
Закликаємо всіх вірних нашої Церкви щоденно читати Боже Слово і
роздумувати над ним у парафіяльних спільнотах біблійного апостоляту. Хай наші
родини будуть першим місцем, де передається скарб віри новим поколінням
християн, де практикується спільна молитва і читання Святого Письма і де різні
покоління укріплюють одне одного свідченням віри і терпеливою та вірною любов'ю.
Проте пам’ятаймо, що Боже Слово завжди веде до причастя Святих Таїнств і
сповнюється в Літургії Христової Церкви так, як горіло серце учнів на шляху до
Емауса, коли Ісус промовляв до них у дорозі, але пізнати Його вони змогли лише на
ламанні хліба – причасті Його життя і воскресіння у Таїнстві Євхаристії (Лк. 24, 35).

Аркуш 3 із 4-х
Вих. ВА 24/207
Наслідки російських обстрілів є очевидними, зокрема у вигляді смертей і
каліцтва українців. Однак на тілі нашого народу є рани, про які ми менше чуємо із
щоденних новин. Маємо на увазі тягар, який випав на долю українських родин, які
хоронять своїх загиблих, доглядають поранених, розшукують зниклих безвісти,
розділяють посттравматичний синдром ветеранів. Загрозливою в нашому суспільстві
стає статистика розлучень, розірваних сімей, розкиданих по світу членів родин. Тому
ми й надалі прагнемо приділяти нашим сім’ям особливу душпастирську увагу.
Закликаємо душпастирів і всю спільноту вірних піклуватися про родини загиблих і
всіх, хто поруч із нами страждає, почувається самотнім чи покинутим. Тут доречно
згадати слова світлої пам’яті папи Венедикта XVI, який наголошував: «Церква – це
Божа сім’я у світі. У цій сім’ї не може бути нужденних. Притча про милосердного
самарянина передбачає універсальність любові, скерованої до того, хто потребує
допомоги, до «випадкового зустрічного» (пор. Лк. 10, 31), хоч би ким він був. Поряд із
такою заповіддю церковним завданням залишається, щоб у Церкві як родині не
страждав жоден з її членів» (Енцикліка «Бог є любов», 25).
Маючи на душі й тілі глибокі рани, які нам вже завдала і щоденно завдає війна,
«приступаймо з довір'ям до престолу благодаті, щоб отримати милість і знайти
благодать на своєчасну поміч» (пор. Євр. 4, 16). Зокрема, часто приступаймо до
Таїнства Сповіді та не вагаймося нести всі наші рани, недуги і хвороби до
милосердного Господа – Лікаря душ і тіл – у Таїнстві Єлеопомазання. Саме в цих
Таїнствах, які Церква називає Таїнствами зцілення, наш Спаситель і Господь бажає
огорнути нас своєю милосердною любов'ю та вилити на наші зболені душі й серця
цілющий бальзам своєї благодаті. Дозвольмо Йому це зробити! Дозвольмо Йому
зцілювати нас щоденно, долаючи силою Божої любові наслідки війни і відновлюючи
нас до нової надії та нового життя.
Це нове життя – це життя Христа розп’ятого і воскреслого в нас, яке являє себе
світові в наших вчинках милосердної і співчутливої любові. Тож серед усіх
випробувань і страждань наших днів не опускаймо рук, а продовжуймо творити
добро всім, а передусім «рідним у вірі» (пор. Гал. 6, 10), нашим стражденним братам
і сестрам на рідних землях, в Україні. Повторюємо заклик із нашого торішнього
послання, яке хай залишиться для нас дороговказом у щоденних рішеннях і діях: «Не
дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12, 21)! Якщо
кожен із нас щодня зробить бодай одне конкретне добре діло, ми невпинно крок за
кроком наближатимемо перемогу Божої правди.
Прагнемо висловити глибоку вдячність усім тим, хто вже зараз своїм буттям
являє світові життя воскреслого Господа в нашому народі: нашим захисникам,
волонтерам, медикам і капеланам, які єднаються в любові та самопожертві з
Христом і подають приклад найвищої любові, що віддає життя за своїх друзів (пор. Ів.
15, 13).
Спішимо зі словами християнської розради до всіх, хто оплакує своїх загиблих
чи розшукує безвісти зниклих, і запевняємо їх у молитовній близькості. Молимося за
поранених і травмованих, за визволення полонених і насильно депортованих, за всіх,
хто перебуває під тимчасовою окупацією та за наших братів і сестер в розсіянні
сущих.
Дякуємо братам і сестрам у вірі та всім людям доброї волі в усьому світі, які
пам’ятають про нас, які підтримують нас і які моляться з нами та за нас,
утверджуючись разом із нами в пасхальній вірі і надії. На всіх прикликаємо безмежне
Боже милосердя, Божу силу і заступництво нашої Небесної Матері – Пресвятої
Богородиці.
Спогадуючи великий дар Хрещення для нашого народу, ми прагнемо відновити
обіцянки вірності Христові, а разом з тим – укріпитися в пасхальній вірі та надії. Як
Його учні, як діти воскресіння, ми твердо віримо, що неодмінно настане і наш «третій

Аркуш 4 із 4-х
Вих. ВА 24/207
день» – день воскресіння, день перемоги правди і любові над гріхом, ненавистю і
пеклом, настане ясний світанок нашого українського Великодня!
Оживлені цією вірою і християнською надією, ми вже тепер посеред
випробувань і страждань проголошуємо на весь світ благовість спасіння словами
Апостола народів: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та
ми не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені.
Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним.
Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було
явним у нашім смертнім тілі» (II Кор. 4, 8–11).
Хай Божий Дух надалі нас провадить і оживляє, нехай зробить нас знаряддям
Божої любові і Божого миру та благовісниками надії і життя! Хай на цій дорозі
заступаються за нас Пресвята Богородиця і святі та праведники української землі!
Благословення всемогутнього Бога Отця, і Сина, і Святого Духа нехай зійде на
наш народ і перебуває з усіма нами завжди!

Від імені Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого рівноапостольного, великого князя Володимира,

у святому Хрещенні названого Василієм,
15 липня 2024 року Божого

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної

The Beheading of John the Baptist.

"It is not Lawful for You…" (Mark 6:14-30).

Everything indicates that we are fast becoming an "anything goes" generation. A student newspaper in one of our large colleges stated recently that sexual freedom is similar to freedom of religion and of speech, that is, a matter of individuality subject only to private standards of conduct. Every man must decide for himself what is right and what is wrong!

A much-married Hollywood actress said some time ago, "All right, all right! I had a baby outside of marriage. It’s not the first time it happened to a woman. But if two people love each other and are happy, is not that what counts?" And when a Hollywood actress makes a statement on a matter of morals, quite a number of people accept it as Gospel truth, the very word of inspiration.

This morality — it seems — is based on what everybody is doing. Right and wrong have come to be based on a study of statistics. If everybody is doing something, then it cannot be wrong; it has to be right. So it becomes a standard. A century ago Harriet Martineau wrote that the worship of public opinion was the established religion of America. Perhaps this is true. Perhaps this is why the "new morality" has caught on so quickly. It is based not on Christ but on public opinion, not on divine law but on a study of what everybody’s doing.

Making our own Laws.

According to this "new morality" there is no real, objective standard of right and wrong. The rules are constantly changing as the statistics change or as the circumstances change. So there are millions of people today, gifted with at least average intelligence, who appear to assume that there are rules for everything except life itself. There are rules in baseball, football, tennis, basketball, and hockey. There are rules in chemistry, biology, astronomy, physics, and engineering, but there are no rules for life except what we decide on. It is as if each football player makes his own rules! As if each chemist says, "I’ll make my own laws for chemistry." The "new morality" makes life like a football game where the players have moved the goal posts around so much that no one knows for sure where they are any more.

An example of what this "new morality" leads to is found in a letter to Ann Landers. A person told of how after 15 years of marriage, two couples, one with 2 children, the other with 3, decided to switch partners. So they divorced and married each other’s partner. He went on to explain what happened to these persons, "... the other man committed suicide two years later. His widow (my ex-wife) has been remarried twice since then. My marriage went on the rocks two months later because my wife (the ex-wife of the man who committed suicide) decided it was all her fault. She drove me crazy with her self-incrimination, and we got a divorce. The last I heard she was in a mental hospital.

"I have remarried and am happy now, but I don’t feel I deserve to be happy because of what has happened to the rest of the foursome."

God’s Unchangeable Law.

This, then, is the "new morality." The Gospel lesson speaks of the old morality — God’s morality! John the Baptist had told Herod the ruler, "It is not lawful for you to have your brother’s wife." This was God’s law. John the Baptist did not compromise God’s law. He did not say, "Perhaps it would be better for you if you did not take your brother’s wife." He said in no uncertain terms, "It is not lawful for you to have your brother’s wife." St. John paid for this with his head. But he could not do otherwise. As a prophet he had to proclaim God’s unchanging law.

A British chaplain, Group Captain Leonard Cheshire, said once, "If God exists and has spoken to us, then the facts he has revealed to us are no more capable of private interpretation than the facts, say, of aerodynamics." He went on to say, "When I became a pilot I had to learn the laws of aerodynamics and went to a training school with the authority to teach me. There I expected and found teachers to give me the facts — not their own personal ideas."

On all other matters, we will readily submit to authority, but on the science of God some people rate no authority higher than their own individual conscience. So each man decides for himself what is right and what is wrong, what is law and what is not law — something they would never think of doing in science or anywhere else but religion.

There are many opinions on any matter, but there is only one truth. Sometimes people prefer to worship the 99 opinions of men, be they actors, actresses, scientists or whatever, rather than the one unchanging truth of God.

Bishop Fulton Sheen said once, "Sins do not become virtues by being widely practised. Right is still right if nobody is right, and wrong is wrong if everybody is wrong. Some have contended that sex aberrations are as common as the common cold, but nobody has so far asked us to consider the cold normal and desirable."

Times Change.

There are those who insist that since times change and customs change, the moral code should also change. It should be revised until it conforms to prevailing practices. What these reformists fail to recognize is that everything else may change but basic moral principles do not change. If we are to have a standard, it must be absolute or it is no standard at all. If God has spoken in Christ, then what He has said is eternally and absolutely true in all circumstances, for at all times and for all people. "It is not lawful for you to have your brother’s wife."

Amending God’s Commandments.

There are others who wish to do away with God’s laws by amending the Ten Commandments to read:

"Thou shalt not steal… ordinarily"

"Thou shalt not kill… ordinarily"

"Thou shalt not commit adultery … ordinarily"

Everything depends on the situation, they say. There are some situations in which stealing and killing and adultery are morally right. Each person decides in each situation what is right and what is wrong. Thus, man does not need the Ten Commandments any more. He doesn’t even need God. He has made himself god. And this is what has put terror in life’s face today — man wanting to be god and acting like the devil. The result is that we have more delinquency, crime and lawlessness than ever before.

These same advocates of the "new morality" insist that there are no laws but the law of love. But they never define love. They seem to forget that God’s laws are an expression of His love. Christ did not do away with the Ten Commandments. He "came not to destroy but to fulfill the law." Love is the basis for each of the Ten Commandments. I love God, so I do not worship other gods or take His name in vain. I love my neighbor, so I do not steal from him, seduce his wife or lie to him. Law expresses what love demands. The Ten Commandments are God’s way of defining in practical terms how true love is expressed. Without the Ten Commandments each individual is called upon to decide for himself what love is, like the student who killed a coed because, he said, he loved her too much!

An old proverb says, "He who will not heed the stars, shall heed the rocks." God’s laws are like the stars or the signs on our highways. They are there to help us reach our destination. They guide us. They point out danger spots. They tell us the maximum safe speed on curves. They tell us when it is safe to pass and when not. God has placed similar signs on the road of life for much the same reason. He has placed them there out of his great love and concern for us. Through them He points the way to salvation, to peace and happiness. To break God’s laws is to break ourselves. To follow them is to find the meaning and the purpose and the contentment that God has intended us to find in life.

But there are not only signs and laws. There is the law-giver Himself: the Lord Jesus. If we will take Him with us into our life, follow His guidance, obey His direction, become His willing slaves, He will lead us to the only true contentment of the soul.

The Dormition of the Theotokos.

The Simplification of Life (Luke 10:38-42, 11:27-28).

"But the Lord answered her, ‘Martha, Martha, you are anxious and troubled about many things; one thing is needful. Mary has chosen the good portion, which shall not be taken away from her.’ (Luke 10:41-42).

We’re all a bit like Martha: Jesus came for dinner and Martha spent the whole time in the kitchen with the pots and the pans "anxious and troubled about many things" while her sister Mary sat in the living room listening to Jesus. "Mary has chosen the good portion which shall not be taken away from her," said Jesus. Lots of women will never forgive Jesus for his gentle chiding of Martha. But all He was saying is that we can clutter our lives unnecessarily with so many things that we lose sight of the main purpose.

Anxious about many things.

Man is a wanting animal. There is no end to the number of things he wants. Modern advertising creates in us a feverish desire for more and more things. We are made to feel that our happiness will never be complete unless we possess the very latest model and style of whatever it is we want. As Phillips Brooks said, "We are like children with our houses strewn with half-read books and half-played games and half-eaten fruit; who stand at the doorway crying out into the open world for more instead of using and appreciating what we have already." "Troubled and anxious about many things!"

A wealthy man once entertained a preacher for dinner at his club. Afterwards he took the clergyman to his home, an impressive-looking mansion, richly furnished, equipped with no less than ten bathrooms. He showed him pictures of his yacht, his beautiful country estate, his sports equipment, his stables. The preacher remarked, "You have so much!" "Ah, yes," replied the rich man, "but the trouble with having a lot of things is that you can’t control them; they control you." "Anxious and troubled about many things!"

When a visitor from Europe saw how much time and money Americans spend for entertainment he said, "What are you trying to do — entertain yourselves to death?"

"No, I’m afraid it’s just our passion for escape," replied an American friend.

"Escape? That’s a good one!" replied the European. "You have the richest, most bountiful civilization in all of history, and you have the most satisfying way of life in the world — to hear you talk of it — and yet all you want to do is escape!"

One Thing is Needful.

Troubled and anxious about so many things! And yet never finding the contentment, the peace and the satisfaction we seek! What does Jesus say to all this? He turns to Martha and says, "One thing is needful."

He calls on us to simplify life, to withdraw from the distractions in order to concentrate on the one thing that is important. When Henry David Thoreau explained why he left the world and retreated to Walden Pond, he said, "I went to the woods because I wished to live deliberately, to confront only the essential facts of life, and see if I could learn what it had to teach, and not, when I came to die, discover that I had not lived. I did not wish to live what was not life, living is so dear ... I wanted to live deep and suck out all the marrow of life ... (I wanted) to reduce life to its lowest (simplest) terms!"

Thoreau went on to say that he did not want the cow to milk him; he wanted to milk the cow. He believed that a man is rich not because of the number of things he has but because of the number of things he can do without.

Every airline ticket counter is equipped with scales. The scales are there to weigh the baggage each passenger takes along. Each passenger’s baggage is not allowed to exceed a certain limit. If a passenger exceeds this, he must pay extra. Wise passengers go over their baggage frequently and take out gear that contributes to excess weight. Jesus tells us to get rid of the excess baggage that causes us to be "troubled and anxious." Simplify life. Reduce it, He says, to the "one thing that is needful."

What is the "one thing needful"?

As we read the epistles of St. Paul we see that he uses one phrase over and over again: "One thing! One thing!" he keeps saying. "That I may know Christ. ..." Everything else is refuse. "This one thing I do, forgetting what lies behind and straining forward ... in Christ Jesus." Nothing but Christ has value. Nothing but Christ will endure forever. He is the great treasure, the "pearl of great price." "In Him reside all treasures of wisdom and knowledge." He is "the way, the truth and the life." To believe in Him is to have life eternal, forgiveness, peace, joy, purpose, meaning.

One Dominant Purpose.

The secret of simplicity is to have Christ as the one dominant purpose in life. "Purity of heart is to will one thing," said Kierkegaard. To will Christ and His plan for our lives above all else — this is the one thing needful. To lay aside all excuses and rationalizations, to be singlemindedly for Christ and to follow Him — this is the one thing needful. To love the Lord Jesus with all of our heart, mind, soul and strength and our neighbor as ourself — this is the one thing needful. "My food," said Jesus, "is to do the will of Him Who sent Me, and to finish His work" — this is the one thing needful.

When we make Christ our controlling principle, our one dominant purpose, He becomes like a traffic policeman who stands on duty at the intersection and directs traffic. He controls the instincts, the fears, the anxieties within us. When we deny Christ, then the instincts and the drives come to the surface uncontrolled and wreak havoc. When Christ is the controlling principle in our lives, all anxiety and fears are held in control. There are not many selves but one self — the Christ-controlled self. There is an order, a unity, a purpose, a peace, a simplicity in life that only He can give.

"Mary has chosen the good portion which shall not be taken away from her." When a person chooses "the one thing needful," Christ, he chooses the "portion that shall not be taken away from him." A good question to ask ourselves about the many things we strive for in life is, "How long will they last?" Physical beauty? How long will it last? Money? How long does it last? Pleasure? How long will it last?" "Do not labor for the food that perishes," said Jesus, "but for the food which endures to eternal life, which the Son of man will give to you ..." (John 6:27). He who chooses Christ as his one dominant goal in life is no longer "troubled and anxious about many things." He has removed the distractions. He has simplified life. He has chosen the "one thing that is needful… the good portion which shall never be taken away from him." "The world passes away and the lust of it but he who does the will of God abides forever."